ДУХОВНІСТЬ

19-24.01 — Фундамент
15-21.02 — 1 тиждень
8-14.03 — 3 тиждень
19-25.04 — 4 тиждень
17–23.05 — 2 тиждень
21-27.06 — 1 тиждень
12-18.07 — 1 тиждень
23-29.08 — 2 тиждень
21-26.09 — Фундамент
04-10.10 — 2 тиждень
15-21.11 — 1 тиждень
7-12.12 — Фундамент

о. Генрик Дзядош:
тел. (0382) 55-95-20
тел. 80962139798
e-mail: manresa@ukr.net
вул. Західна Окружна 14
м. Хмельницький 29025

Реколекції – це духовне оновлення. Ігнатіанські реколекції закритого типу – це одна з форм духовного навчання, втаємничення у молитву. Вони відбуваються таким чином: люди цілий тиждень живуть у реколекційному домі. Реколекціоніст (духовний керівник) дає „духовні вправи” реколектантам (духовним учням – тим, хто приїхав робити реколекції). Два рази на день він дає тему медитації. На основі кожної теми реколектанти повинні виконати дві медитації по одній годині, отже – чотири одногодинні медитації кожного дня (св. Ігнатій радив робити п’яту медитація опівночі). Один раз на день реколекціоніст подає пояснення самого методу медитації. Також кожний реколектант щоденно зустрічається з реколекціоністом на приватну духовну розмову, що триває 20 хвилин.
Хто може брати участь у таких реколекціях? – християни, тобто ті, хто вірять у Бога і фундаментом їхньої віри є Святе Письмо. До них зараховуємо католиків, православних і протестантів.
Ігнатіанські реколекції – це не катехизація, не навчання правд віри, і не духовні повчання у загальному розумінні. Вони адресовані не початківцям, не тим, хто навернувся на християнство і хоче чогось навчитися. Вони адресовані тим християнам, які живуть своєю вірою, але мають труднощі в її практикуванні, труднощі у молитовному і сакраментальному житті. Отже, ті християни, яким недільного богослужіння вистарчає для їхнього духовного життя, або ті, які ходять до церкви тільки святити паски, на таких реколекціях будуть марнувати час.

ЯК ПРИГОТУВАТИСЯ ДО
ДУХОВНИХ ВПРАВ

Св. Ігнатій у вступних увагах до Вправ подає таку вказівку: ”Тому, хто беpе участь у виконанні впpав, дуже допоможе, якщо він увійде в них з великою відвагою і великодушністю (щедрістю) щодо свого Твоpця і Господа, жертвуючи Йому всю свою волю й свободу - щоб Божий Маєстат послуговувався, згідно зі своєю найсвятішою волею, як його особою, так і всім тим, чим він володіє”.
І тому в часі приготування до реколекцій заохочуємо продовжувати час щоденної молитви і просити про великодушність і щедрість щодо свого Господа.

ОСНОВНІ УМОВИ ПЛІДНОЇ УЧАСТІ
В РЕКОЛЕКЦІЯХ

Першою умовою є щире прагнення взяти участь у реколекціях з релігійних мотивів, особисте переконання та добровільно прийняте рішення про це.
Реколекції будуть проходити ефективніше, якщо реколектант має початковий досвід умової молитви.
Успіх реколекцій залежить від спромож-ності реколектанта розпізнавати свої духовні порухи та розповідати про них духовному керівникові.
Необхідною умовою участі в реколекціях є збереження повного мовчання і розмови з духовним керівником.

ЧОГО МОЖНА СПОДІВАТИСЬ
ВІД ДУХОВНИХ ВПРАВ

Духовні Вправи (виконувані в формі ігнатіанських реколекцій) допомагають глибше себе пізнати. Сьогодні це дуже важливо, тому що сучасна людина, повністю спрямована на матеріальні і тимчасові речі, не вміє заглянути в себе, щоби пізнати свою правдиву велич і справжню біду.
Вправи допомагають реколектантові побачити хаос у своєму житті, глибину гріха і його руйнівну силу, що деформує людське ставлення до Бога, до самого себе, до ближніх і до всього світу. Реколектант, входячи в себе, відкриває неусвідомлені і часто погані мотиви своєї поведінки, хворобливу пристрасть і психічні рани. І після усвідомлення цього є спроможний прийти до Розп’ятого Христа і просити в нього прощення і зцілення, тому що „в його ранах є наше здоров’я” (Іс. 53,5)

Реколекції слід починати з Фундамента. Далі йде 1тиждень, потім 2 ітд.

Гудбай, Ірландія, гудбай

Одк. 3: "15 Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був! 16 А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст... "

Холодний - літеплий - гарячий. Холодний, у релігійному плані, - той, хто має слабку віру або її зовсім не має, маловірна або повністю бездуховна людина; гарячий - той, хто має сильну віру; літеплий - той, хто знаходиться між ними. Здавалось би, що літеплий кращий від холодного, але Святе Письмо говорить щось інше.
Наше лінійне мислення перешкоджає вглибитися в біблійний текст і зрозуміти його.

За допомогою звернімося до Шекспіра, його трагедії "Гамлет". Гамлет є образом літеплої людини, ні гарячий, ні холодний. Побожний і добре вихований юнак шляхетної королівської крові. Поява привида мертвого батька і пізнання правди про його смерть стали переломним моментом його життя.

Як йому жити далі, яким шляхом йти? Маємо три варіанти: гарячий, холодний, літеплий.

Шлях гарячого - шлях християнського прощення. Людина прощає вбивці його гріх. На все Божа воля або Божий допуск. Бог - справедливий суддя, лише Він може карати або милувати. Я не стану суддею, не буду осуджувати і карати злочинця. Усю свою енергію я в молитві направлю до Бога:

Пс. 6, 6-10: "6 Змучився я від стогнання свого, щоночі постелю свою обмиваю слізьми, сльозами своїми окроплюю ложе своє!... 7 Моє око зів'яло з печалі, постаріло через усіх ворогів моїх... 8 Відступіться від мене, усі беззаконники, бо почув Господь голос мого плачу! 9 Благання моє Господь вислухає, молитву мою Господь прийме, 10 усі мої вороги посоромлені будуть, і будуть настрашені дуже: хай вернуться, і будуть вони посоромлені зараз!"

Пс. 5, 3-12: "3 Ти слухаєш, Господи, ранком мій голос, ранком молитися буду до Тебе та буду чекати, 4 бо Бог Ти не той, що несправедливости хоче, зло не буде в Тобі пробувати! 5 Перед очима Твоїми не втримаються гультяї, всіх злочинців ненавидиш Ти. 6 Погубиш Ти неправдомовців, кровожерну й підступну людину обридить Господь. 7 А я в ласці великій Твоїй до дому Твого ввійду, до Храму святого Твого вклонюся в страху Твоїм. 8 Провадь мене, Господи, в правді Своїй задля моїх ворогів, і вирівняй передо мною дорогу Свою, 9 бо в їхніх устах нема правди, нутро їхнє приносить нещастя, гріб відкритий їхнє горло, свій язик вони роблять гладеньким! 10 Признай їх за винних, о Боже, через свої заміри хай упадуть, за їхні великі злочинства відкинь їх від Себе, бо вони проти Тебе бунтують! 11 А всі, хто надію на Тебе складають, хай тішаться, будуть вічно співати вони, і Ти їх охорониш, і будуть радіти Тобою, хто любить ім'я Твоє! 12 Бо Ти, Господи, благословлятимеш праведного, милістю вкриєш його, як щитом!"

Або добиватися справедливого суду згідно з судовим законодавством, яке існує в країні. Це шлях гарячого, людини, що справді живе християнськими принципами.

Шлях холодного - шлях помсти. Людина може мати тверді моральні, але не християнські принципи - око за око, зуб за зуб, смерть за смерть. Зло повинно бути покаране, злочинець повинен вмерти, невинні люди не повинні постраждати. Людина холоднокровно розраховує план помсти, продумує все до найдрібніших деталей. В результаті буде лише один труп - короля.

Шлях літеплого - посередній шлях, який вибрав Гамлет. Шлях внутрішнього роздвоєння, моральних комплексів і криз, які він не зміг подолати.

[21] ДУХОВНІ ВПРАВИ ПРИЗНАЧЕНІ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ЗУМІТИ ПЕРЕМОГТИ САМОГО СЕБЕ Й УПОРЯДКУВАТИ СВОЄ ЖИТТЯ, НЕ ПОСЛУГОВУЮЧИСЬ РІШЕННЯМИ, ПРИЙНЯТИМИ ПІД ВПЛИВОМ НЕВПОРЯДКОВАНИХ СХИЛЬНОСТЕЙ (св. Ігнатій Лойола, "Духовні Вправи").

Релігійність Гамлета поверхнева - на рівні інтелекту, ідей, принципів і норм поведінки. Вона не проникла в глибину серця. В нього серце не християнина, а язичника. Інтелект промовляє до нього християнськими поняттями, а серце й душа жадають помсти, переповнені ненавистю. Духовно-психічна криза доводить його до шалу, він втрачає почуття реальності, розум притуплюється.

[316] Правило третє. Про духовну втіху. Втіхою називаємо такий стан душі, коли в ній зароджується певний внутрішній порух, завдяки якому вона спалахує любов'ю до свого Творця і Господа; внаслідок цього вона не може любити жодного створіння на землі заради нього самого, а лишень у Творці всього сущого.
Подібним чином досвідчуємо таку втіху, коли душа проливає сльози, які спонукають її - чи то з жалю за свої гріхи, чи через Страсті Господа нашого Ісуса Христа, чи з якихось інших причин, що безпосередньо пов'язані зі служінням Йому та Його прославою, - до любови до свого Господа.
Зрештою, втіхою називаємо будь-яке зростання надії, віри і любови, а також внутрішню радість, яка закликає і притягує до речей небесних і до спасіння своєї душі, сповнюючи її миром і супокоєм у Творці й Господі.

[317] Правило четверте. Про духовне спустошення. Спустошенням називаємо все протилежне втісі, описаній у третьому правилі, приміром, затьмарення душі, душевне сум'яття, потяг до речей низьких та земних, занепокоєння з приводу різних тривог та спокус; все це схиляє до зневіри, браку надії і любови. Людина відтак стає бездіяльною, байдужою та сумною, відчуваючи відокремленість від свого Творця і Господа. Бо як втіха є протилежністю спустошення, так і думки, породжені втіхою, протилежні думкам, до яких спонукає спустошення.

[318] Правило п'яте. Під час спустошення ніколи не слід вдаватися до змін; натомість треба залишатися твердим і непохитним у рішеннях, прийнятих напередодні появи спустошення або тоді, коли попередньо відчували втіху.
Бо якщо під час втіхи нас забезпечує проводом і порадами добрий дух, то у час спустошення це робить злий дух, поради якого ніколи не приведуть нас до хоч би якогось доброго рішення (св. Ігнатій Лойола, "Духовні Вправи").

Його душевний стан - повне духовне спустошення. Він не контролює свою поведінку, перебуває в стані емоційного збудження і афекту. В результаті чого маємо купу трупів - він спричинив смерть навіть тих, кого любив.

Мт. 6, 24: "Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні".

Лк. 16, 13: "Жаден раб не може служить двом панам, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові й мамоні служити!"

Тобто, можна служити або Богові або мамоні. Як в першому, так і в другому випадку людина буде жити і змушена жити за якимись писаними чи не писаними нормами і принципами, які регулюють існування будь-якого суспільства. Той, хто попробує поєднати ці служіння, не зможе цього зробити, що більше - поєднання суперечених принципів буде поєднанням двох рідин, які, відділені одна від одної, не шкідливі, але при з'єднанні відбувається вибух. Отож знищить себе і тих, кого любить. У випадку Гамлета бачимо той випадок, коли бути християнином трошки є гірше, ніж ним не бути взагалі.

Гамлет може бути образом реального християнства - яким воно було на протязі історії, яким є сьогодні, а не ідеального, яке існує лише в наших головах і яке ми бачимо через свої окуляри, які фільтрують усе погане й болюче.

Побачити свій гріх набагато важче, ніж чужий. Ми маємо схильності применшувати свої провини і прибільшувати провини інших людей. Інша людина, гріх якої я ясно бачу й усвідомлюю, повинна стати дзеркалом моєї душі, в її гріхах я повинен намагатися знайти свої гріхи, через її гріхи ввійти в свої, які мені побачити безпосередньо дуже важко, а дуже часто - неможливо, так я побачити своє лице без зеркала.

Згадаймо царя Давида, його гріх, який він не бачив, і як пророк Натан показав йому цей гріх.

2 Сам. 12, 1-13: "1 І послав Господь Натана до Давида, а він прийшов до нього та й сказав йому: Два чоловіки були в одному місті, один заможний, а один убогий. 2 У заможного було дуже багато худоби дрібної та худоби великої. 3 А вбогий нічого не мав, окрім однієї малої овечки, яку він набув та утримував при житті. І росла вона з ним та з синами його разом, із кавалка хліба його їла й з Келіха його пила, та на лоні його лежала, і була йому як дочка. 4 І прийшов до багатого чоловіка подорожній, та той жалував узяти з худоби своєї дрібної чи з худоби своєї великої, щоб спорядити їжу для подорожнього, що до нього прийшов, і він узяв овечку того вбогого чоловіка, і спорядив її для чоловіка, що до нього прийшов... 5 І сильно запалав Давидів гнів на того чоловіка, і він сказав до Натана: Як живий Господь, вартий смерти той чоловік, що чинить таке. 6 А овечку він оплатить чотирикротно, за те, що зробив таку річ, і за те, що не змилосердився. 7 І сказав Натан до Давида: Ти той чоловік! Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Я помазав тебе над Ізраїлем, і Я спас тебе з Саулової руки. 8 І дав тобі дім твого пана, та жінок пана твого на лоно твоє, і дав тобі дім Ізраїля та Юди, а якщо цього мало, то додам тобі ще цього та того. 9 І чому ти зневажив Господнє слово, і вчинив це зло в очах Його? Хіттеянина Урію вбив ти мечем, а його дружину взяв собі за жінку. А його вбив мечем Аммонових синів. 10 А тепер не відступить меч від твого дому аж навіки за те, що зневажив ти Мене, і взяв дружину хіттеяника Урії, щоб була тобі за жінку. 11 Так сказав Господь: Ось Я наведу на тебе зло з твого дому, і заберу жінок твоїх на очах твоїх, і дам ближньому твоєму, а він покладеться з жінками твоїми при світлі цього сонця. 12 Хоч ти вчинив потаємно, а Я зроблю цю річ перед усім Ізраїлем та перед сонцем. 13 І сказав Давид до Натана: Згрішив я перед Господом! А Натан сказав до Давида: І Господь зняв твій гріх, не помреш!"

Так само для нас Гамлет може стати дзеркалом душі. Роздумуючи над тим, що діялося в його голові й серці, порівнюючи це зі своїм життям, своїми загальними внутрішніми поставами й наставленнями, конкретними подіями життя ми можемо побачити Гамлета в собі, глибоко схованого в темній стороні душі, в підсвідомості.

Де закінчується моє християнство, моя побожність і богомільність? Наскільки я дійсно можу бути християнином, прощати ближнім, а де та межа, де закінчується моє терпіння, прощення, і в мені пробуджується звір?

У загальновідомій фразі Гамлета: "Бути чи не бути?" ми можемо знайти його релятивізм, суб'єктивізм і скептицизм, і шукати те саме в собі.

Знання психології можуть бути великою допомогою в молитві, медитації й роздумах. Фрейд в книжці "Тлумачення сновидінь" описує комплекс Едіпа в поставі Гамлета, Джоунс в книжці "Гамлет і Едіп" продовжує розвивати цю ідею, Лакан в книжці "Бажання і інтерпретація бажання в трагедії Гамлет" описує це з лінгвістичної сторони.

В залежності від життєвого досвіду і освіти кожний буде йти своїм шляхом в цих роздумах.

Я вже описав духовну символіку фільму «Гра» і внутрішню динаміку духовного життя людини. Ця динаміка універсальна для кожної людини – вірить вона в Бога чи ні. В цьому плані головна героїня фільму «Код да Вінчі» подібна до головного героя фільму «Гра». Фільм – це опис її духовного шляху. Якою вона була спочатку і якою стала вкінці?

Нерозуміння свого минулого, яке було дуже неординарним. Нерозуміння означає несприйняття, втрату, незадоволення, нарікання і претензії до близьких людей і до всього світу, бажання змінити своє минуле. Більшість християн мають такий світогляд, не усвідомлюючи, що така ментальність антихристиянська, матеріалістична – не бачити в своєму житті глибшого сенсу, а лише випадковість і злу волю інших людей. Це означає, що Бог існує лише в голові в виді ідей, доктрин і принципів, але повністю відсутній в реальному світі у конкретних життєвих ситуаціях, які не випадкові, а над ними стоїть Вища Воля.

Розслідування вбивства діда стало для Софії духовною мандрівкою в своє минуле, в глибини своєї пам’яті, підсвідомості й душі. Знання і пізнання – різні речі. Вона знала частину свого минулого, але не розуміла її. Тепер постійна ситуація стресу, небезпека для життя активізує всі її людські здатності – пам’ять, розум, волю. В граничних ситуаціях між життям і смертю активізуються її духовні структури – вона пізнає своє минуле щораз глибше. З пізнанням приходить зрозуміння, акцептація. Людина духовно змінюється, щораз менше в своїх бідах когось звинувачує, а зосереджується на пізнанні й зрозумінні – починає усвідомлювати сенс свого життя, що дає більше впевненості й спокою. Вона розплутала цей клубок повністю і в кінці фільму ми бачимо її радісною й спокійною.

Християнською мовою – в її життя справдився відомий вислів св. Августина: «Неспокійне наше серце, поки не спочине в Тобі, Боже».

Метод молитви св. Ігнатія Лойоли, реколекційний дім бл. Йоана Бейзима (сайт ще не закінчений)
http://metodmolytvy.narod.ru/

http://lectiodivina2.narod.ru/

Виложив свою книжку на сайт
http://lectiodivina1.narod.ru/

Створив ще один сайт: "Духовні Вправи" св. Ігнатія Лойоли.
kryvoleh.narod.ru/

НЕОПАЛИМА КУПИНА

(Я завжди писав свої книги всім тілом і життям: мені невідомо – що таке чисто духовні проблеми) Ф. Ніцше

В VІ ст. до Христа правитель Афін Пісістрат наказав записати усні поеми Гомера «Іліаду» і «Одіссею» та запровадив звичай читати їх всьому народові під час свят богині Афіни. Потім ці поеми вивчалися в школах і стали улюбленими творами грецької молоді. Таким способом Гомер глибоко увійшов в грецьку, європейську і світову культуру. Російський поет Гнєдіч, працюючи над перекладом Іліади на російську мову, „тонко підмітив цікаву особливість гомерівського стилю: „Гомер не описує предмет, а ніби ставить його перед очима: ви його бачите. Простота і сила розповіді – це чарівні засоби”. І дійсно, в Гомера все те, що він оповідає, виступає яскраво, виразно і реалістично”. Отже завдяки таланту Гомера читач сприймає прочитане не пасивно – як теоретичну інформацію, а разом з героями поем бере в прочитаному активну участь – переживає разом з ними їхні радощі і журбу.

Для українців Гомером були усні перекази і легенди народної творчості.
Згадаймо епілог Гайдамаків Тараса Шевченка:
Згадаю те лихо, степи ті безкраї,
І батька, і діда старого згадаю...
Дідусь ще гуляє, а батько вже вмер.
Бувало, в неділю, закривши мінею,
По чарці з сусідом випивши тієї,
Батько діда просить, щоб той розказав
Про Коліївщину, як колись бувало,
Як Залізняк, Гонта ляхів покарав.
Столітнії очі, як зорі, сіяли,
А слово за словом сміялось, лилось:
Як ляхи конали, як Сміла горіла,
Сусіди од страху, од жалю німіли.
І мені, малому, не раз довелось
За титаря плакать. І ніхто не бачив,
Що мала дитина у куточку плаче.
Спасибі, дідусю, що ти заховав
В голові столітній ту славу козачу:
Я її онукам тепер розказав.
Маленький Тарас очима і серцем свого діда споглядав і переживав усю історію свого народу. Україна ввійшла в його душу і міцно закарбувалася в серці, мозку, крові і генах, ототожнилася з ним. Тарас і Україна стали одністю: Тарас став мікрокосмосом (за філософією Сковороди), який увібрав у себе макрокосмос – Україну. І згодом мікрокосмос вибухнув віршами, які стали воплоченням українського духу – Україна воскресла в поезії Кобзаря і хоче ввійти до кожного українського серця, пробудити його і навчити: Чия правда, чия кривда, і чиї ми діти!

Сьогодні в поезії наших талановитих поетів ми можемо віднаходити себе самих, свою, багатьма з нас загублену, душу.

Феномен Ліни Костенко, на мою думку, полягає саме у споглядальній притягуючій силі її поезії. Нам непотрібно шукати в її творчості якісь поетично-естетичні архетипи, створюючи над її поезією віртуальну абстрактну надбудову, яка відчужує нас від дійсності і вводить у світ ілюзії. Сила її слова полягає саме в глибокому закоріненні в дійсність. Ліна Костенко, як і Тарас, увібрала в себе дух України і вихлюпує його в наші серця своїми віршами, завдяки яким ми можемо переживати наше минуле, сучасне і частково майбутнє, віднаходити свою національну тотожність. Ми можемо втратити державність, можемо бути розпорошені по цілому світі, у вогні лихоліть можуть згоріти всі наші культурні надбання, але допоки наші матері будуть читати нам вірші наших поетів – ми будемо існувати як нація.

Поезія – це свято, як любов.
О, то не є розмовка побутова!
І то не є дзвінкий асортимент
Метафор, слів, – на користь чи в догоду.
А що, не знаю. Я лиш інструмент,
В якому плачуть сни мого народу.

І щось в мені таке велить
Збіліти в гнів до сотого коліна!
І щось в мені таке болить,
Що це і є, напевно, Україна.
– це вірші нашого ще живого Гомера.

Кожна людина має свій світогляд, своє ставлення до всього, свій літературний смак. Особисто я, читаючи твори моєї улюбленої поетеси, маю можливість (в душі мого народу прихилити голову свою!)

Доктрина відкуплення

 

Уяви собі, що ти – Бог, а я – людина, грішник. Я починаю грішити, робити тобі різні пакості: обікрав, струїв корову, спалив хату. Я заслужив на кару: вічні муки в пеклі. Як я можу спокутувати свої гріхи і не попасти до пекла? Єдиний спосіб – вбити твою єдину дитину. Цим благим ділом я очищу себе від усіх гріхів. Це – доктрина відкуплення, абсурд поза всякими межами людської логіки.

Атеїсти воюють проти історичності Ісуса Христа, доводячи, що християнство побудоване на міфах. Вони не розуміють, що абсурд полягає не в Його існуванні, а в наслідках Його смерті. Християнство – віра в абсурд. І так воно є. На протязі історії великі уми людства, які вивчали християнство зі сторони, прагнули його зрозуміти, ставали не тільки антихристиянами, а його запеклими ворогами – це цілком логічно і зрозуміло.

Християнською мовою цей абсурд називається Таїною. Таїну не можливо зрозуміти, але в Таїну можливо ввійти, пересвідчитися, що так воно є насправді, зазнати на собі наслідків відкуплення, знати, що це правда, але не розуміти. Проста аналогія – закон гравітації. Ми знаємо, що гравітація існує, живемо в ній, але наука ще не заглибилась у структуру матерії настільки, щоб дати повну відповідь – що таке гравітація?

У світі багато тих, хто називають себе християнами. Але чи всі вони увійшли в Таїну? Звичайно, що ні. Для більшості християн християнство – це або елемент культури, національної тотожності, як мова, звичаї тощо, або вони приймають атрибути християнства – любов, прощення, справедливість, моральну частину вчення Ісуса Христа. Але над суттю своєї віри вони ніколи по-справжньому не задумуються.

2. Фільм «Гра»

 

Розглянемо суттєві елементи фільму. Ніколас, успішний бізнесмен, перебуває в духовно-психічній сплячці, як і більша частина світу. Брат Ніколаса вирішує збудити його. «Гра» – чудовий спосіб пробудження, як нашатирний спирт під ніс, як ігнатіанські реколекції. Починається все з маленьких пакостей, які з кожним днем збільшуються. Це повинно пробуджувати в ньому негативні почуття – незадоволення, гнів, ненависть. Його послідовно в примусовому порядку відривають від прив’язань до світу, позбавляють усього, що він має.

Наступний елемент: манекен на тому місці, де батько покінчив життя самогубством, і в тій самій позі. Ніколас був тоді маленьким хлопчиком, і це відбулося на його очах. Ця сцена систематично виринала з пам’яті. Манекен в даному випадку – символ входження в своє минуле, особливо в найболючіші моменти, які залишили в душі глибокі рубці і рани. Постійне входження в своє минуле, в найболючіші моменти, переживання болю ще раз, осмислення і очищення ран минулого – суттєва частина ігнатіанської духовності і реколекцій.

 

У драмі людській небагато дій:

дитинство, юність, молодість і старість.

Роби, що хоч, ридай або радій.

Неси свій хрест. Все інше – позосталість,

Настане час, і піде все в архів.

Уламки долі винесе на сушу.

Життя – спокута не своїх гріхів,

життя – це оббирання з реп'яхів,

що пазурями уп'ялися в душу.

(Ліна Костенко)

 

Наступний елемент: розмова зі служницею. Ніколас ніколи в житті не розпитував її про свого батька. І ось тепер запитує – яким був мій батько? І в який момент свого життя він починає цікавитись батьком? Коли його пограбували і намагаються убити. Момент біди й нещастя, коли людина повинна мобілізувати всі свої сили для захисту, думати про те, що треба робити, щоб виправити ситуацію. Тобто повинна бути спрямована вперед, а не назад, в майбутнє, а не минуле. Це означає, що він починає змінюватись на психічному і духовному рівні, входить у «Гру» або динаміку духовних вправ. Як любив повторяти один великий реформатор – «процесс пошел».

Як часто мені доводиться зустрічатися з людським нерозумінням важливості входження в минуле: «Отче, я приїхала молитися до Бога, а не копирсатися у своєму минулому, займатися Богом, а не собою, минуле хочу забути ітд». І як важко людям пояснювати, що часові категорії – минуле, сучасне, майбутнє – це атрибути матеріального світу. Наші душі належать до духовного світу, де весь часовий континуум нашого життя присутній тут і тепер. Очищати минуле означає очищати сучасне і майбутнє. Ще важче пояснювати, що треба також очищати минуле своїх предків – наскільки ми спроможні це зробити, бо воно не вмерло разом з ними, а передається з покоління в покоління.

 

Буває часом дивне відчуття, —

що час іде, а я собі окремо.

Мені п’ять років. Я іще дитя.

Люблю цукерки і читаю Брема.

Все щось майструю, думаю, дивлюсь,

таке мале, уперте і шалене.

Росту. Сміюсь. Нічого не боюсь.

А це мій син. І схожий він на мене.

(Ліна Костенко)

 

Наступний момент – зустріч з колишньою дружиною. Ніколас став зовсім іншою людиною. Він просить в неї прощення за минуле – це знак глибоких внутрішніх змін.

Кульмінаційний момент – він на даху. Він утратив усе майно, його ось-ось можуть убити, єдине, що він ще має – рідного брата. І ось тут стається найбільша трагедія – він вбиває брата. Це момент входження в глибоку депресію, страшну духовну кризу, його позбавили всього, що він мав, усіх прив’язань до світу.

У цій ситуації можливі два варіанти. Перший – пробудження ненависті і помсти до тих людей, він має в руках пістолет, може стріляти в них. Другий – втрата сенсу життя, пережиття пекла, самогубство. Що він і вчинив – убив себе.

Кінець фільму – хеппі енд. Гра вдалася, він нічого не втратив, тільки глибоко змінився, прозрів на багато речей.

Ів. 9, 25: "... я був сліпим, а тепер бачу!.."

 

Запрошую на ігнатіанські реколекції тих, хто готовий на екскурсію до пекла.

1. Реколекції, динаміка духовних вправ 7

Вигук, повний подиву і великої любові, що всі створіння дозволили мені жити і підтримували мене у житті. Як ангели, хоч вони є мечем Божої справедливості, могли терпіти мене, охороняти і молитися за мене. Як святі могли турбуватись і молитись за мене? А небо, сонце, місяць і зірки? А природа, рослини, птахи, риби і звірі? А сама земля – чому не розступилася і не поглинула мене, утворюючи нове пекло, на вічні тортури? (60 ДВ)

 

Що відбувається далі? Бажання самогубства. Я хочу себе покарати за свою гріховність, зупинити і знищити зло, яким я є. Я називаю це пережиття каяттям Іуди. Зрада Іуди була для нього тим, що Церква називає felix culpa – щаслива провина. Саме цей гріх і наступні події, які поточилися не по сценарію Іуди, відкрили його духовні очі, він прозрів, побачив нарешті в Ісусі справжнього Месію. І побачив себе, своє справжнє нутро і свій злочин. І повісився – сам себе покарав. Іуда не був гіршим від Петра. Петро пережив це саме і був за крок до самогубства. Але Петро спромігся зробити наступний крок – припасти до Божого милосердя і прощення.

 

Є ще один етап. Людина намагається йти далі, шукає причину цього всього. Світ і я в цьому світі – не причина, а наслідок. Першопричина всього – Бог.

 

Бт. 3, 12: «А Адам відказав: Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, і я їв».

 

Єва, звичайно, стерва. Але вона не причина – Ти її мені підсунув, і вчинив це навмисно. Отож причина в тобі, Боже. Ти все це створив таким, як воно є. Тому вони ховаються від Бога.

Ненависть до Бога, бажання вбити Його. І водночас повне усвідомлення, що це неможливо, що я сам загину. І це буде не тільки фізична смерть, але екзистенційна – смерть душі, неіснування. Одиниці доходять до цього етапу, а лише одиниці з тих одиниць не зупиняються, а йдуть далі – вступають в нерівну боротьбу з Богом і гинуть в пекельному вогні. Пережиття – справжнє духовне самогубство, знищення себе як особи, терпіння за будь-якими межами людських спроможностей.

 

Мт. 24, 13: «А хто витерпить аж до кінця, той буде спасений!»

 

Стара людина вмерла, знищила всі свої прив’язання до світу, навіть своє найглибше «Я». Бог відроджує, дає нове життя, народжується нова людина.

1. Реколекції, динаміка духовних вправ 6

Боже, будь милостивий до мене грішного! Зрозуміти – що робилося в душі й серці митника означає зрозуміти суть Ісусової молитви, дуже популярної в Православній Церкві, і якою хворіє частина Греко-Католицької Церкви. Ісусова молитва – це молитва митника, людини, яка глибоко увійшла в свою душу, пізнала свою гріховність, усвідомила, що сама себе не врятує побожним і богомільним життям, просить про прощення як дар Божої любові й милосердя.

Сьогоднішній фарисей не просить Божого прощення, а спасає себе сам стаханівською богомільністю – чим більше Ісусових молитов або молитов вервиці, тим краще – більше заслуг перед Богом.

Входження в свою гріховність – це зростання ненависті до себе і прощення іншим. Але це прощення цілком відмінне від загального розуміння прощення. Прощення в широкому християнському розумінні – прощати іншим їхні провини. Я прощаю грішникові, але факт його гріха залишається – він не перестає бути грішником і моїм кривдником. Коли ж я входжу в глибинні структури своєї душі, то причину своїх бід починаю бачити по-іншому. Я сам є причиною моїх бід, гріх інших людей не існує – це витвір моєї духовної сліпоти. Ставати зрячим – бачити зло у собі і добро в інших. Це можливо лише при глибокій зміні свідомості. Хто цього не пройшов на власній шкурі – не зрозуміє, про що йдеться. Я це пишу не для того, щоб пояснити – це неможливо, а щоб заохотити розпочати цей шлях. Отож по суті – я не прощаю винуватцям, а виправдовую їх – вони невинні, несправедливо мною осуджені.

 

Мт. 7, 1: «Не судіть, щоб і вас не судили…»

 

Ми живемо у двох світах, матеріальному і духовному, одночасно, і повинні жити згідно з законами духа і матерії. Ця заповідь дана для духовного світу, а не матеріального. В матеріальному світі її виконувати не можливо й шкідливо.

Чим глибше входжу в себе, тим більше себе ненавиджу. Починаю бачити свою справжню суть – ким я є насправді. До цього моменту я вважав, що моя душа створена білою, чистою, і лише зло інших людей і мої власні гріхи забруднили її. Але я можу її очистити, вибілити своїми зусиллями і з Божою допомогою, отож можу очиститись від гріхів. Тепер все постає в іншому світлі: моя душа не забруднена, вона сама – бруд, нічого іншого в ній нема. Усунути бруд – знищити саму душу, припинити своє існування. Це пережиття пекла і первородного гріха, той момент, коли теоретичні абстрактні знання про первородний гріх, які ми неправильно називаємо вірою, стають реальністю мого життя – я знаю, що це правда, вже не тому, що вірю вченню Церкви, а тому, що сам до цього дійшов, побачив і пережив, неймовірне навантаження на психічні й духовні структури людини.

1. Реколекції, динаміка духовних вправ 5

      Поміркуймо уважно. Людину відтинають від навколишнього світу, від усіх зовнішніх подразників, які вона повинна мати для нормального розвитку. Вона всім своїм єством намагається отримати якесь подразнення, якусь інформацію ззовні. Згодом їй дають один подразник: в даному випадку – музику. І вся увага і зосередженість, які в нормальному стані розпорошувались на багато різних речей, тепер сконцентровані тільки на одному подразнику, на одній речі. І бачимо результат: мобілізація всіх внутрішніх сил на чомусь одному допомагає дуже добре зрозуміти і цю річ, і себе.

 

Лк. 10, 41-42: «Господь же промовив у відповідь їй: Марто, Марто, турбуєшся й журишся ти про багато чого, а потрібне одне».

 

Що далі? Хто не втік, а відмучив цей етап – ненависть до світу, входить глибше в себе самого, починає бачити свою душу. І що він там бачить – пекло. Біда не в зовнішньому світі, а в мені. Християнськими поняттями це називається пізнанням своєї гріховності, про яку всі багато балакають, але нічого в цьому не розуміють. Спочатку я починаю бачити виразніше своє минуле, свої особисті гріхи і їхні наслідки, потім входжу в глибшу реальність гріха як чогось, що існує незалежно від моїх вчинків – того, з чим я народжуюсь і приходжу в цей світ.

 

Пс. 51, 5: «Отож я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя».

 

Лк. 18, 10-14: «Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, один фарисей, а другий був митник. Фарисей, ставши, так молився про себе: Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю! А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: Боже, будь милостивий до мене грішного!... Говорю вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться».

 

Богомільний знаходиться на поверхні духовного життя. Все його релігійне життя дійсно бездоганне, він нічого поганого не вчинив. То в чому ж проблема? Він не бачить своєї душі, гріховності, з якою він народився. Що, в свою чергу, породжує гордість, зарозумілість, порівняння себе з іншими людьми і осудження їх. Сучасна психологія описує негативні наслідки такого порівняння. Св. Ігнатій Лойола, який за чотириста років до Фрейда був досконалим психоаналітиком, у своїй геніальності вчить нас єдиного способу такого порівняння – шукати в інших добро, а в собі – зло. Отож повернути людський спосіб порівняння себе з іншими людьми, після якого я завжди кращий, в протилежну сторону – я завжди гірший.

 

Роздумувати про те, ким я є, упокорюючись через наступні порівняння.

Перше – який я у порівнянні з іншими людьми?

Друге – ким є люди у порівнянні з усіма ангелами і святими в раю?

Третє – чим є всі створіння у порівнянні з Богом? А я сам чим можу бути?

Четверте – усвідомити своє зіпсуття і фізичну потворність.

П’яте – поглянути на себе, як на якусь рану і виразку, з якої виплило стільки гріхів, стільки злих вчинків і вся та отрута (58 ДВ).

1.     1. Реколекції, динаміка духовних вправ 4

 

Я думаю, що якби люди, які брали участь у таких експериментах, володіти техніками самопізнання та медитації, то такий психічний стан виявився б для них великим благом. Вони б зуміли використати його для зосередження усіх своїх здатностей і входження у стан глибокої внутрішньої тиші – «безмолвия», тиші, в якій немає нічого створеного, а присутній лише Бог.

 

Я Твою тишину отогрею

Сокровенной молитвою уст,

Чтоб зацвел на небесной аллее

Моей жизни серебряный куст.

Чтобы росы, как звезды сверкали,

Серебром осыпая холмы,

Чтобы наши сердца не проспали

Благовеста Твоей тишины.

(Ольга Асауляк)

 

„В звичайних умовах людині не доводиться скаржитись на брак вражень. Перед її очима кожного дня відкриваються сотні і тисячі різних картин. На органи слуху безперестанку діють різноманітні звуки і створюють постійний акустичний фон. Шкіра відчуває зміну температури і рух повітря. Органи чуттів сприймають різноманітні природні явища, і нервові імпульси акуратно доставляють у мозок інформацію. Щоправда, далеко не всі подразники усвідомлюються людиною, але вони необхідні для нормального функціонування мозку.

Якщо ж постійні подразники відсутні, то це може спричинити серйозні порушення в організмі...

І. П. Павлов провів в „башті мовчання” багато дослідів на собаках і дійшов висновку, що для нормального функціонування головного мозку необхідно зарядження зовнішніми нервовими імпульсами, що йдуть з органів чуттів у кору головного мозку. Одноманітність і монотонність вражень при відсутності достатнього припливу зовнішніх подразнень різко зменшує енергетичний рівень (тонус) кори мозку, і це може призвести до порушення психічних функцій.

У космічній психології існує поняття сенсорного голоду, тобто недостатності подразнень, що йдуть в мозок із зовнішнього середовища. Як показали досліди, проведені в сурдокамерах, цей голод піддає психіку людини важкому випробовуванню...

Встановлено, що проти сенсорного голоду чудово допомагає музика. Володіючи великим емоційним впливом вона покращує настрій і підвищує працездатність...

Вплив музики в умовах сенсорного голоду нами вивчався. В сурдокамері раптово лунали уривки музикальних творів і одночасно проводилася реєстрація фізіологічних функцій піддослідних...

Одному з учасників експерименту включили арію Сусаніна... Пізніше він розповідав, що музика викликала дуже виразний образ, що відповідав його розумінню музичного твору. Він ніби наяву бачив сцену і акторів...

Одній жінці включили Перший концерт Рахманінова... Після закінчення експерименту вона написала: „Мій стан був дуже незвичним. Я відчувала як мене душать сльози. Переді мною ніби пронеслися сім’я, друзі, все попереднє життя і мрії. Важливо, що пронеслися не самі образи, а пробудилася вся та складна гамма почуттів, що відображає  моє ставлення до життя...

Щоб повністю ізолювати людей від зовнішнього світу їх розташовували на зручних кушетках в особливих камерах. На очі накладали окуляри, що розсіювали світло, на вуха – аудіофони, які не дозволяли чути навіть власну мову, на руки – рукавиці, що позбавляли можливості користуватися чуттям дотику.

Якою була їхня реакція на такий стан? Виявилось, що людина дуже швидко починає відчувати своєрідний „голод”, – їй бракує зовнішніх вражень. Щоб якось задовольнити себе в цій потребі дехто починав стукати у стіну камери. Піддослідних також непокоїла відсутність виразного усвідомлення – сплять вони чи ні. Цікаво, що більшість з них відмовлялися продовжувати експеримент після 24-72 годин. У тих, що залишалися в камері більше двох діб, з’являлися галюцинації”[1].

1.     1. Реколекції, динаміка духовних вправ 3

 

Пригляньмося іншим текстам Святого Письма.

 

Вих. 15, 22: „І повів Мойсей Ізраїля від Червоного моря, і вийшли вони до пустині Шур. І йшли вони три дні в пустині, і не знаходили води”.

І. Н. 2, 16: „І сказала вона їм: Ідіть на гору, щоб не спіткала вас погоня. І ховайтеся там три дні, аж поки не вернеться погоня, а потому підете своєю дорогою”.

І. Н. 2, 22: „І вони пішли, і вийшли на гору, та й сиділи там три дні, аж поки вернулася погоня. І шукала погоня по всій дорозі, та не знайшла їх”.

1 Цар. 12, 5: „А він відказав їм: Ідіть ще на три дні, і верніться до мене. І пішов той народ”.

2 Хр. 10, 5: „А він відказав їм: Ідіть ще на три дні, і верніться до мене. І пішов той народ”.

Ез. 8, 32: „І прийшли ми до Єрусалиму, і сиділи там три дні”.

Неєм. 2, 11-12: „11 І прийшов я до Єрусалиму, і був там три дні. 12 І встав я вночі, я та трохи людей зо мною, і не розповів я нікому, що Бог мій дав до мого серця зробити для Єрусалиму”.

 

Три дні – це час духовних пошуків. Людина шукає виходу з ситуації. Внутрішнє психічне напруження підсилюється і через три дні набирає кризової гостроти – виникає ніби тупикова ситуація, з якої людина не спроможна вийти з допомогою свого дотихчасового мислення та світогляду. Вона повинна вчинити велике зусилля волі, щоб вийти на вищий рівень свідомості, що на рівні досвіду або внутрішніх переживань виглядає як стрибок у незнане, у прірву.

 

„Канадські психологи провели експеримент, метою якого було встановити, як впливає цілковите припинення сприймання подразнень, що надходять з навколишнього середовища, за допомогою зору, слуху й дотику. Добровольці з-поміж студентів вищих навчальних закладів, які брали участь в експерименті, повинні були лежати на зручному ліжку в маленькій звукоізольованій кімнаті. На очах вони мали окуляри, які розсіювали світло і не давали змоги бачити форми предметів, на руках – рукавички, що закривали руки від ліктів до кінчиків пальців, а в вухах – гумові подушечки. За винятком короткого часу, призначеного для прийняття їжі та відвідання туалету, студенти повинні були цілими днями нерухомо лежати. Вже через кілька годин вони не могли зосереджуватися. Нудьга зростала без упину. Почали просити, щоб їм дали розв’язувати якісь завдання. А коли дістали такі завдання, то не могли вже зібратися з силами, щоб ними займатися. Їх здатність розв’язувати навіть прості завдання різко знижувалася, і це зниження тривало ще від півдня до одного дня після ізоляції. І хоча студенти одержували добру платню, більшість з них не витримала перебування в ізоляції довше, ніж три дні. У тих, що продовжували брати участь в експерименті, почались галюцинації і порушення мислительних процесів”[1].

1.     1. Реколекції, динаміка духовних вправ 2

 

Вих. 19, 11: „І нехай вони будуть готові на третій день, бо третього дня зійде Господь на гору Синай на очах усього народу”.

Вих. 19, 16: „І сталося третього дня, коли ранок настав, і знялися громи та блискавки, і густа хмара над горою та сильний голос сурми! І затремтів увесь народ, що був у таборі...”.

 

Три дні – мінімальний термін, щоб люди змогли приготувати свої душі на зустріч з Богом.

 

Вих. 10, 22-24: „22 І простяг Мойсей свою руку до неба, і сталася густа темрява по всій єгипетській землі три дні. 23 Не бачили один одного, і ніхто не вставав з свого місця три дні! А Ізраїлевим синам було світло в їхніх садибах. 24 І покликав фараон Мойсея, та й сказав: Ідіть, служіть Господеві!”.

 

Три дні фараон роздумував над тим, що відбувається, тобто відбув своєрідні реколекції з духовним розпізнаванням і зробив з цього належні висновки.

 

Необхідно опиратися пригніченню, приділяючи більше уваги і часу молитві, іспиту совісті та покуті (319 ДВ).

 

Бт. 40, 8-19: „8 А вони сказали йому: Снився нам сон, а відгадати його немає кому. І сказав до них Йосип: Чи ж не в Бога відгадки? Розповіджте но мені. 9 І оповів начальник чашників Йосипові свій сон, і сказав йому: Бачив я в сні своїм, ось виноградний кущ передо мною. 10 А в виноградному кущі три виноградні галузки, а він сам ніби розцвів, пустив цвіт, і дозріли грона його ягід. 11 А в моїй руці фараонова чаша. І взяв я ті ягоди, і вичавив їх до фараонової чаші, і дав ту чашу в руку фараона. 12 І сказав йому Йосип: Оце відгадка його: три виноградні галузки це три дні. 13 Ще за три дні підійме фараон твою голову, і верне тебе на твоє становище, і ти даси чашу фараона до руки його за першим звичаєм, як був ти чашником його. 14 Коли ти згадаєш собі про мене, як буде тобі добре, то вчиниш милість мені, коли згадаєш про мене перед фараоном, і випровадиш мене з цього дому. 15 Бо я був справді вкрадений із Краю єврейського, а також тут я не вчинив нічого, щоб мене вкинути до цієї ями. 16 І побачив начальник пекарів, що він добре відгадав, і промовив до Йосипа: І я в сні своїм бачив, ось три коші печива на голові моїй. 17 А в коші горішньому зо всякого пекарського виробу фараонове їдження, а птах їв його з коша з-над моєї голови. 18 І відповів Йосип і сказав: Оце відгадка його: три коші то три дні. 19 Ще за три дні підійме фараон голову твою з тебе, і повісить тебе на дереві, і птах поїсть тіло твоє з тебе”.

 

Бог устами Йосифа дає можливість цим людям час для покаяння і навернення. Другий використав цей час. Три дні – цілком достатній час для свого внутрішнього оновлення.

 

Сто дзеркал спрямовано на мене,

В самоту мою і німоту.

Справді – тут? Ти справді – тут? Напевне,

Ти таки не тут. Таки не тут.

Де ж ти є? А де ж ти є? А де ж ти?

Урвище? Залом? А чи зигзаг?

(Василь Стус)

 

Ді. 9, 3-18: „3 А коли він ішов й наближався до Дамаску, то ось нагло осяяло світло із неба його, 4 а він повалився на землю, і голос почув, що йому говорив: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш? 5 А він запитав: Хто Ти, Пане? А Той: Я Ісус, що Його переслідуєш ти. Трудно тобі бити ногою колючку! 6 А він, затрусившися та налякавшися, каже: Чого, Господи, хочеш, щоб я вчинив? А до нього Господь: Уставай, та до міста подайся, а там тобі скажуть, що маєш робити! 7 А люди, що йшли з ним, онімілі стояли, бо вони чули голос, та нікого не бачили. 8 Тоді Савл підвівся з землі, і хоч очі розплющені мав, нікого не бачив... І за руку його повели й привели до Дамаску. 9 І три дні невидющий він був, і не їв, і не пив. 10 А в Дамаску був учень один, на ймення Ананій. І Господь у видінні промовив до нього: Ананію! А він відказав: Ось я, Господи! 11 Господь же до нього: Устань, і піди на вулицю, що Простою зветься, і пошукай в домі Юдовім Савла на ймення, тарсянина, ось бо він молиться, 12 і мужа в видінні він бачив, на ймення Ананія, що до нього прийшов і руку на нього поклав, щоб став він видющий... 13 Відповів же Ананій: Чув я, Господи, від багатьох про цього чоловіка, скільки зла він учинив в Єрусалимі святим Твоїм! 14 І тут має владу від первосвящеників, щоб в'язати усіх, хто кличе Ім'я Твоє. 15 І промовив до нього Господь: Іди, бо для Мене посудина вибрана він, щоб носити Ім'я Моє перед народами, і царями, і синами Ізраїля. 16 Бо Я покажу йому, скільки має він витерпіти за Ім'я Моє. 17 І Ананій пішов, і до дому ввійшов, і руки поклавши на нього, промовив: Савле брате, Господь Ісус, що з'явився тобі на дорозі, якою ти йшов, послав ось мене, щоб став ти видющий, і наповнився Духа Святого! 18 І хвилі тієї відпала з очей йому ніби луска, і зараз видющий він став... І, вставши, охристився”.

 

Савло не був приготований до безпосередньої зустрічі з Ісусом Христом. Благодать досвіду воскреслого Христа перевищувала його духовні й інтелектуальні пізнавальні здібності. Бог позбавив його зору, а разом з тим можливості сприймати зовнішній світ. Савло зосередився на собі, на своєму серці, зумів глибоко ввійти у свою самість, переосмислити свої релігійні переконання. Стара людина вмерла, народилась нова. Жорстокий переслідувач християн за три дні перетворився в апостола народів. Савле брате, Господь Ісус, що з'явився тобі на дорозі, якою ти йшов, послав ось мене, щоб став ти видющий, і наповнився Духа Святого! 18 І хвилі тієї відпала з очей йому ніби луска, і зараз видющий він став. Савло став видющим у духовному плані – отримав нові очі, якими почав бачити довколишню дійсність у зовсім іншому світлі.

(The Game, 1999, в головній ролі Майкл Дуглас) – символічне представлення ігнатіанських реколекцій

 1.     Реколекції, динаміка духовних вправ 1

 

Кожний християнин знає, що прощення є суттєвим елементом духовного життя.

Мт. 6, 12: «І прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим».

Лк. 11, 4: «І прости нам наші гріхи, бо й самі ми прощаємо кожному боржникові нашому».

 

Отож, наскільки ми будемо прощати іншим людям їхні провини супроти нас, настільки Бог буде прощати нам. Прощати означає не відповідати злом на зло, терпіти кривди, образи. Але це – перший і самий поверхневий рівень прощення, рівень етики, моралі, норм і заборон. Масове християнство, парафіяльне душпастирство діє саме на цьому рівні – роби добро, уникай зла. Християни, а особливо духовні особи – чернецтво і духовенство – повинні бути добрим прикладом моральності, бездоганні своєю поведінкою і чеснотами, світлом і сіллю. І тому невтомно грають ролі, відведені їм суспільством.

Динаміка духовного життя людини вимагає йти далі. Другий етап – прощення собі самому, третій – прощення Богові. Щоби пройти етапи прощення, треба пройти етапи ненависті – до навколишнього світу, до себе самого, до Бога.

Більшість християн перебуває на поверхні християнства – на рівні етики. І тому сказане вище викликає лише замішання, бунт і протест. У церквах від своїх душпастирів вони чують лише про любов до Бога і ближнього.

 

Мт. 22, 36-40: «Учителю, котра заповідь найбільша в Законі? Він же промовив йому: Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: Люби свого ближнього, як самого себе. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять».

1Кор. 13, 13: «А тепер залишаються віра, надія, любов, оці три. А найбільша між ними любов!»

 

Ненависть до ближнього ще можна зрозуміти – це реалії нашого повсякденного життя, – хочемо ми цього чи ні. Але ненависть до Бога – це страшний гріх, християнин і близько не може допускати до себе такі думки.

Динаміка духовних вправ св. Ігнатія Лойоли – це проходження цих етапів. Від самої людини залежить – до якого пункту вона дійде і якою буде якість цього проходження.

Перший крок у духовних вправах – пробудитися. Що це означає? Пробудити свої почуття, почати сприймати свою дійсність на глибшому емоційному та почуттєвому рівні. Практично – це пробудження ненависті до навколишнього світу, людей, які мене кривдили, і людей, які мені близькі. Це пережиття першої духовної кризи.

На реколекції приїжджають різні люди.

Перша небезпека – людина сама створює собі образ реколекцій, як вони мають відбуватися і що з нею тут буде діятись. І звичайно, що все відбувається не так як треба, навиворіт. Приїхали шукати внутрішньої тиші, спокою, наповнюватись Божою благодаттю, стяжати Святого Духа тощо, а тут великі психічні навантаження, постійний стресовий стан, теоретична інформація про молитву і духовність абсолютна протилежна загально знаній і загальноприйнятній, повне запаморочення і нерозуміння. Реколектант намагається вийти з цього стану, не усвідомлюючи, що все так і має бути.

Друга небезпека – зачинитися у собі, про свої переживання не розмовляти з духовним керівником, який може все пояснити і прояснити. 

Реколектантові дуже допоможе, якщо він увійде у виконання вправ з великою відвагою і великодушністю (щедрістю) щодо свого Творця і Господа, жертвуючи Йому всю свою волю й свободу – щоб Бог по своїй волі міг послуговуватись як його особою, так і всім тим, чим він володіє (ДВ 5). 

Що означає відвага і великодушність?

 

Бт. 12, 1: «І промовив Господь до Аврама: Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу».

 

Дорога віри – шлях в незнане,

Навчи нас віри, Аврааме,

Свободи духа і спокóю

Серед біди, терпіння, бою.

Навчи правдивої покори –

Без нарікань долати гори.

Довкола голий степ, пустеля,

Нема води – каміння, скелі,

Виття шакалів, шепіт Сари:

«Ти в божевіллі своїм мариш.

Вже з тебе кожний раб сміється –

Куди старий придурок преться?»

 

Дорога в незнане, непізнане, відмінне від зрозумілого, ясного й очевидного, входження в інший світ, задзеркалля, вихід з матриці. Наскільки людина спроможна відірватися від того, що її прив’язує до свого світу, настільки ввійде в інший світ. В Боже Царство спочатку ввійде той, хто не прив’язаний до цього світу, потім той, хто лише трішки прив’язаний ітд. Хто більше, а хто менше прив’язаний до свого світу, і що прив’язує?

 

Мт. 21, 31-32: «… Поправді кажу вам, що митники та блудодійки випереджують вас у Боже Царство. Бо прийшов був до вас дорогою праведности Іван, та йому не повірили ви, а митники та блудодійки йняли йому віри».

 

Отож знаємо вже, хто прив’язаний найменше. А хто прив’язаний найбільше? Той, хто є протилежністю того, хто прив’язаний найменше. Це люди твердих моральних, релігійних і національних принципів, переконань. Еліта і цвіт будь-якої нації. Вони намертво прив’язані до своїх ідей, принципів, переконань, релігії. Це ті, які ніколи не хворіють сумнівами щодо своїх принципів, своєї віри, свого Бога. Вони досконалі, і тому відразу глушать будь-які внутрішні сумніви як бісівську спокусу.

Ці люди перебувають на поверхні своєї самості, свого «Я». Вони ніколи не конфронтують своїх переконань, тому що їхні переконання досконалі – як і вони самі. Вони закриті на інші світогляди, які завжди гірші від їхнього власного.

Але живого Бога не можливо ввіпхати в границі будь-якої богословської системи і релігійного світогляду. Він інший, і завжди буде іншим, незалежно від того, як близько ми до нього підійдемо.

Під час ігнатіанських реколекцій досконалі та найбільш богомільні взагалі не спроможні ввійти в динаміку духовних вправ, у духовну кризу – їхнє богомільне ідолопоклоніння своїм уявленням про Бога не дозволить цього зробити. Що відбувається з тими, які входять у реколекції, пробуджуються? Що робити з великою ненавистю до навколишнього світу? Багатьох це лякає, намагаються від цього втекти.

Ненависть, яка пробуджується в людині, не народжується тепер, не приходить нізвідки. Ця ненависть присутня в нас постійно, тільки ми її не відчуваємо, не знаємо про її існування. Вона знаходиться у глибинних покладах наших душ і сердець. Ми входимо в свою підсвідомість, в глибинні структури своєї душі, свого «Я». На цьому рівні я звинувачую в своїх бідах інших людей – батьків, які були недосконалими, і рани дитинства і сім’ї тепер вилазять і стають більш видимими і зрозумілими, суспільство, яке також недосконале тощо. Я – жертва світу, який мене породив і створив таким поганим. Я в цьому не винен.

Цю ненависть не треба в собі гасити, нищити. Ми її не знищимо і не викинемо з себе, а лише запхаємо глибше, і час від часу вона буде вилазити. Навпаки, її треба витягнути з себе – наскільки це можливо, отож зненавидіти світ повністю. Знання класичного психоаналізу Фрейда допоможе духовному керівникові провести реколектанта через цей етап, а знання аналітичної психології Юнга – ввести його в реальний світ біблійних символів. Метод медитації св. Ігнатія Лойоли все це гармонічно поєднає.

Цей етап дуже болючий, і важливо, щоб реколектант не зійшов з дороги. Найбільш важким є третій день. Саме на третій день реколектанти не витримують і втікають з реколекцій.

Мінімальний термін будь-яких реколекцій – три дні. За цей час людина спроможна торкнутися духовного світу.

Випадково знайшов текст статті про Смотрицького, яку колись в мене замовило Хмельницьке радіо.


Слава Ісусу Христу! Я хотів би сказати декілька слів на тему: „Постать Мелетія Смотрицького очима сучасного греко-католицького священика”, до того ж першого українського єзуїта.

          Єзуїт Войцех Кортисций в прощальному слові на похороні Мелетія Смотрицького назвав його Савлом і Павлом. Це перше, що постає в моєму умі – порівняння Мелетія з ап. Павлом. На шляху до Дамаску відбулася подія, яка радикально змінила світогляд Савла: запеклий гонитель християн стає апостолом народів. Це була зустріч з воскреслим Христом.

Мелетій Смотрицький змінює свою релігійну орієнтацію після вбивства Йосафата Кунцевича, чого він звичайно не бажав і не міг передбачити. Йосафат Кунцевич був уніатським єпископом і суперником Мелетія в боротьбі православ’я з унією. За красномовство його називали Золотоустим, за великі успіхи в справі навернення православних до унії – душехватом. У 1623 році розлючений натовп убив Йосафата. Мелетій не міг не розуміти, що його полемічні твори відіграли в цьому немалу роль. Отож смерть Йосафата і пов’язане з нею почуття провини стали причиною глибокої застанови над своїм життям, діяльністю і релігійними переконаннями. Це був період духовної кризи, що спонукало Смотрицького поїхати до Святої Землі в пошуках віднайти рівновагу духа. На Україну він повертається вже уніатом.

          Але сьогодні назвати Смотрицького Савлом і Павлом Української Греко-католицької Церкви означає Православну Церкву назвати злом, а Греко-католицьку – добром, що, з мого боку, було би проявом не тільки релігійної нетерпимості, але також темного середньовічного фанатизму.

          Ми живемо в епоху, коли в нашій країні відбуваються великі зміни в людському мисленні, і думаю, що в кращу сторону. Але разом з цим бачимо велику нетерпимість до інакшого способу мислення: політичного, релігійного, економічного тощо. Бачимо багато фальші в політиці і релігії, бажання узурпувати право володіння правдою на всіх рівнях суспільного життя. І постать Мелетія Смотрицького, без огляду на його релігійні переконання і зміни цих переконань, для людини сьогодення може бути прикладом чесності і відвертості, мужності визнати свої помилки і відкрито про них говорити.

Християнин – це людина, яка не володіє правдою, а перебуває в постійних пошуках правди, подорожанин до Божого Царства. І якщо ми усвідомимо, що коли щось стверджуємо з повною категоричністю своєї правоти, то стаємо на місце Бога, а це – вершина ідолопоклонства.

Мелетій Смотрицький жив у важкий для України період релігійного самовизначення нації, що, само по собі, має далекі наслідки – веде до національного самовизначення і геополітичної орієнтації: Схід або Захід. Історія повинна бути вчителькою життя. Ми повинні звертатися до минулого особливо у переломні і буремні періоди, і думаю, що ми живемо саме в такому часі, шукати поради у видатних діячів нашого минулого, вчитися на їхніх ділах і помилках і не повторювати їх. І неординарна особистість Мелетія Смотрицького повинна бути одним із дороговказів, які дає нам історія, спрямовуючи нас у прийдешнє.

Бт. 2, 9: «І зростив Господь Бог із землі кожне дерево, принадне на вигляд і на їжу смачне, і дерево життя посеред раю, і дерево Пізнання добра і зла».

В архітектурі будь-якого міста центр повинен бути найкрасивішим місцем. Ідеальне в архітектурному плані місто – чим ближче до центру, тим красивіше. Перенесімо це на життя наших прародичів у раю. Спробуймо скупий біблійний опис екстраполювати в широку картину.

Бт. 2, 19-20: «І вчинив Господь Бог із землі всю польову звірину, і все птаство небесне, і до Адама привів, щоб побачити, як він їх кликатиме. А все, як покличе Адам до них, до живої душі воно ймення йому. І назвав Адам імена всій худобі, і птаству небесному, і всій польовій звірині».

Порівняймо себе самих з нашими прародичами в раю. Чим вони від нас відрізнялися? Відкриваємо підручник аскетично-містичного богослов’я і читаємо про дари, які вони отримали від Бога:

„I. влите знання. Зі своєї натури до цього знання ми не маємо права, воно є привілеєм ангелів; ми присвоюємо знання не інакше, як поступово, з трудністю і згідно з правилами психології. Але, щоб полегшити першій людині виконання її ролі голови і учителя людського роду, Бог дав їй задарма знання всіх необхідних правд і здатність легко набувати практичний досвід: таким чином людина було зближена до ангелів.

II. панування над пристрастями чи звільнення з-під тиранії пожадливостей, які перешкоджають практикуванню чеснот. В самій натурі людини точиться жахлива боротьба між щирим прагненням добра і хаотичним потягом до тілесного задоволення і добра, крім того виразна схильність до гордощів: в істоті своїй це те, що ми називаємо потрійною пожадливістю. Бог, щоби зарадити цим природним недолікам, дав нашим прародичам певну здатність панування над пристрастями, яка, хоч і не позбавила їх можливості грішити, але полегшила їм практикування чеснот. Отож Адам не підлягав цій тиранії пожадливостей, яка ґвалтовно змушує до зла, лише мав деяку схильність до заспокоювання прагнень, однак підпорядковану розумові. Його воля була піддана Богові, нижчі властивості – розумові, тіло – душі: це був лад, досконала правота.

III. несмертельність тіла. Зі своєї натури людина підпадає хворобам і смерті; провидіння звільнило її від цієї подвійної недосконалості, щоби душа зі ще більшою свободою могла виконувати своє вище завдання...

... Бог дав Адамові можливість брати участь в своєму божественному житті. Це був дар, який давав людині можливість вже в земному житті тішитися світлом віри, яке значно перевищувало світло розуму...

З цією освячуючою ласкою, яка вдосконалювала і обожнювала душу, поєднувалися влиті чесноти і дари Св. Духа... а також учинкова ласка, яка впроваджувала в рух увесь цей надприродний організм, давала йому здатність виконувати надприродні акти божим способом (o. A. Tanquerey, Precis de Théologie Ascétique еt Mystique, 62-64).

Лк. 12, 48: «... Тож від кожного, кому дано багато, багато від нього й жадатимуть. А кому багато повірено, від того ще більше жадатимуть».

Помилки голови колгоспу і президента країни в своїх наслідках мають різні масштаби.

Падіння з вищого щабля драбини страшніше ніж з нижчого.

Це саме і в духовному плані. Духовний рівень – не статичний стан, який залишається назавжди, його можна легко втратити (святість чудотворців часом закінчується папською екскомунікою).

Зовнішнє середовище проживання людини повинно відповідати її внутрішньому духовному станові. Життя в раю – постійне духовне і розумове вдосконалення, яке їм давалося набагато легше ніж нам. У символічному плані – вони з периферії раю підходили до центру.

Бт. 3, 3: «… але з плодів дерева, що в середині раю, Бог сказав: Не їжте із нього, і не доторкайтесь до нього, щоб вам не померти».

Вони вже в центрі, далі йти нікуди.

Коли ми говоримо про причини криз у людському житті, то перечислюємо негативні аспекти – родина, суспільство тощо, все те, що гнобить людину і позбавляє її чогось, що вона хоче і повинна мати.

Але є ще й інші кризи – протилежні, коли людина в житті реалізує свої плани, осягає щось повністю або частково. Наприклад, ще у XIV ст. містик Іоанн Таулер описував кризу 40-річчя, яку пізніше К. Юнг назве кризою середини життя. 40-річчя – це часткове осягнення якогось положення в суспільстві, економічної та соціальної стабільності.

Є багато прикладів людей, які повністю себе реалізували, досягнули вершин слави, багатства, влади. І … покінчили життя самогубством, тому що ввійшли в глибоку кризу втрати сенсу життя. Чому?

Людина для життя потребує прагнень, устремлінь, наснаги. Життя – це шлях. Щоб жити – треба йти. Коли всі бажання реалізовані – шлях пройдено, життя закінчується. Це і є глибока криза втрати сенсу життя.

Наші прародичі в раю підійшли до цієї межі. Екзистенційна криза. Що далі?

Спершу необхідно хоч трішки зрозуміти цю кризу. Людина реалізувала себе на актуальному рівні своєї свідомості. Розвиток у горизонтальній площині закінчився. З одного боку – прагнення безмежності, з другого – глибоке відчуття своєї обмеженості, екзистенційний стан бути обмеженим недосконалим створінням. Криза, яка породжує або бунт проти Творця, або веде до глибшої з Ним єдності.

Наступний етап – змінювати свідомість, тобто шлях у вертикальній площині, зійти на один щабель у глибину своєї свідомості і на цьому рівні продовжувати шлях у горизонтальній площині. В нашому духовному житті це відбувається тоді, коли ми зменшуємо свою зовнішню активність, прагнення змінити зовнішній світ, а збільшуємо внутрішню активність, самозаглиблення. Людина менше діє, більше пізнає.

Адам і Єва пішли далі горизонтальним шляхом – порушили заборону, не розуміючи, що заборона не зачиняла шлях розвитку, а була замком на дверях пекла.

Двері пекла знаходились у середині раю. Наше псевдохристиянське матеріалістичне мислення такі поняття як рай – пекло, добро – зло, життя – смерть тощо сприймає матеріалістично – як протилежності, між якими велика прірва. Нам дуже важко поєднувати крайнощі, і тому нам дуже важко входити в біблійну і духовну символіку.